среда, 13 ноября 2013 г.

Малий катехізис. Передмова доктора Мартіна Лютера

МАРТІН ЛЮТЕР ДО ВСІХ ВІРНИХ І ПОБОЖНИХ ПАСТИРІВ ТА ПРОПОВІДНИКІВ: БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ І МИР В ІСУСІ ХРИСТІ, НАШІМ ГОСПОДІ.

   Той прикрий стан, у якому я виявив релігійні справи під час недавнього провідування громад, спонукає та змушує мене підготувати [видати] цей Катехізис, або твердження християнської доктрини у цій малій, зрозумілій та простій формі. Милостивий Боже! Яке багатостороннє убозтво я побачив! 
   Прості люди, особливо в селах не мають взагалі ніякого знання про християнську доктрину і, ой леле! багато пастирів є зовсім неспроможними та некомпетентними навчати [так, що про це соромно і говорити].
   Але все-таки, всі кажуть, що вони – християни, охрищені та отримують [загальні] святі Таїнства. Та вони [не розуміють і] не можуть [навіть] проказати напам’ять ні Господньої молитви, ні Символу віри, ні Десяти Заповідей. Вони живуть як тупа худоба та безтямні свині; і все-таки, тепер, коли прийшло Євангеліє, вони гарненько, як знавці, навчилися зловживати всією свободою.
   О ви, єпископи! [кому ця справа доручена Богом], яку ж ви відповідь дасте Христові за таке ганебне нехтування людьми та за те, що навіть хвильку не виконували своїх обов’язків? [Ви є тими людьми, кому Християнська релігія повинна завдячувати за цю руїну. Ви дозволили так ганебно помилятися людям; це – ваша провина; бо ви ніколи не робили того, що вимагало від вас ваше служіння.] Нехай вас уникне всяке нещастя! [Я не хочу в цьому місці накликати зло на ваші голови.] 
   Ви наказуєте відправляти Таїнство в одному виді [хіба ж це не є найвищою непобожністю обрученою з величезною зухвалістю, що ви наполягаєте на справлянні Таїнства тільки в одному виді та на ваших традиціях] і наполягаєте на своїх людських законах, і водночас ви зовсім не піклуєтеся [будучи цілковито без мук сумління чи переживання] про те, чи люди знають Господню молитву, Символ віри, Десять Заповідей, чи будь-яку частину Слова Божого. Горе, горе вам навіки!
   Тож, благаю [та молю] вас усіх заради Бога, мої дорогі панове та браття, які є пастирями та проповідниками, щоб ви сердечно посвячували себе своєму служінню, щоб зглядалися над людьми, які доручені вам і допомагали нам навчати катехізис людям, особливо молоді. А якщо хтось із вас не може робити краще [якщо хтось із вас є таким невмілим, що не має абсолютно ніякого знання про ці питання, то хай не соромиться], хай бере скрижалі та форми і доводить їх до людей, слово за словом таким чином:
   По-перше, хай проповідник над усе обережно уникає різних видів текстів та форм Десяти Заповідей, Господньої Молитви, Символу віри, Таїнств тощо, але хай вибере одну форму, якої триматиметься, і яку він хай навчає весь час, рік за роком. Бо [я даю цю пораду, тому що знаю, що] молодих та простих людей треба навчати однаковими, постійними текстами та формами, інакше вони легко будуть спантеличуватися, коли учитель сьогодні навчає їх так, а через рік якось по-іншому, так ніби він хотів би щось покращити, і таким чином усі зусилля та праця [які були витрачені на навчання] – втрачені. 
   Також це добре розуміли наші благословенні отці; бо вони всі використовували однакову форму Господньої молитви, Символу віри та Десяти Заповідей. Отже, ми також повинні [повторювати їхню старанність та докладати зусиль, щоб] навчати молодь і простих людей трьом частинам таким чином, щоб не змінювати складів, чи викладати їх так і повторювати їх одного року по-іншому, ніж іншого [незалежно від того, як часто ми навчаємо катехізису].
Тож вибери таку форму, яка тобі подобається і тримайся її повіки. Але коли ти проповідуєш в присутності навчених та розумних людей, то можеш виявити своє вміння, і можеш викласти ті частини так різноманітно та в такі хитромудрі способи, як тільки зможеш. 
   Але з молоддю тримайся однієї твердої, постійної форми і способу і навчай їх перш за все цим частинам, а саме: Десяти Заповідям, Символу віри та Господній молитві тощо, відповідно до тексту, слово в слово, так щоб вони теж могли повторювати їх так само за тобою і запам’ятовувати.
   Але ті, хто не хоче цьому навчатися, їм треба сказати, що вони відкидають Христа і не є християнами, а також їх не можна допускати до Таїнства, ані дозволяти їм бути хресними батьками при Хрищенні, ані вправлятися в жодній з частини християнської свободи, але їх треба просто відправити назад до Папи і його урядників, атож, до самого диявола.
   І навіть більше, їхні батьки та роботодавці повинні відмовляти їм у їжі та напоях, і [вони би справилися, якби] всіх повідомляти, що князь вижене таких грубих людей із країни тощо.
Бо хоча ми не можемо і не повинні нікого змушувати вірити, все ж таки ми повинні наполягати та спонукати людей, щоби вони знали, що є правильним і неправильним у тих, серед кого вони мешкають і бажають жити. Бо кожен, хто бажає мешкати в місті, повинен знати і виконувати міські закони, захистом яких він бажає насолоджуватися, незалежно від того чи він є віруючим, а чи в серці та в приватному житті шахраєм чи крутієм. 
   По-друге, після того, як вони добре вивчать текст, тоді навчай їх також смислові, що вони дізналися, що він означає. 
   І знову вибери форму цих скрижалей або якийсь інший короткий постійний метод, який тільки тобі подобається і тримайся його, і не змінюй жодного складу, як було тільки що сказано про текст, і відводь для цього певний час.
   Бо не треба, щоб ти вивчав усі частини одразу, але одну за одною. Після того, як вони добре зрозуміють Першу Заповідь, переходь до Другої і так далі, інакше вони будуть приголомшені і не зможуть добре нічого запам’ятати. 
   По-третє, після того, як навчиш їх цьому короткому катехізису, перейди тоді до Великого Катехізису, і також дай багатше та повніше знання. Тут докладніше поясни кожну заповідь, [статтю], прохання і члени з їх різноманітними ділами, використаннями, вигодами, небезпеками та шкодами, - це ти знайдеш у великій кількості у багатьох книжечках, що для цього видані.
   А найбільше, зокрема, наполягай на тій заповіді чи частині, якою найбільше нехтують твої люди. Наприклад, треба енергійно наполягати на Сьомій Заповіді про крадіжку серед ремісників та купців, і навіть селян та слуг, бо серед цих людей панує так багато видів нечесності та злодійства.Також треба добре наполягати на Четвертій Заповіді серед дітей і простих людей, щоб вони були спокійними та вірними, слухняними та миролюбними і мусиш завжди наводити багато прикладів з Писання. Щоб показати, як Бог карав або благословляв таких людей.
   Особливо ти тут повинен наполегливо радити урядовцям та батькам добре керувати та посилати своїх дітей до школи, показуючи їм, чому є їхнім обов’яком це робити, і який проклятий гріх вони чинять, коли цього не роблять. Бо таким нехтуванням вони перекидають та руйнують і царство Боже і царство світу, діючи наче найгірші вороги Бога та людей. 
І пояснюй їм дуже зрозуміло, якої жахливої шкоди вони завдають, коли не допомагають готувати дітей до служіння пастирями, проповідниками, писарями [також для іншого служіння, від якого ми не можемо звільнитися у цьому житті] тощо, і що Бог жахливо їх за це покарає. Бо таке проповідування є потрібним. [По-правді, я не знаю жодної іншої теми, яка заслуговує на більшу увагу, ніж ця]. Нині батьки та урядовці у цьому відношенні дуже грішать. Через це диявол також планує щось жорстоке [щоб вкинути Німеччину до найбільшої біди].
   Накінець, через те, що скасовано тиранію Папи, люди більше не хочуть іти до Таїнства та зневажають його [як щось непотрібне та без чого можна обійтися]. І тут знову потрібне наполягання, однак із цим розумінням: Ми нікого не повинні змушувати повірити чи приймати Таїнство, ані вводити якийсь закон чи час, чи місце для цього. 
   Але треба так проповідувати, щоб зі своєї власної згоди, без нашого закону, вони самі собі наполягали, і так би мовити, змушували наших пастирів, справляти Таїнство. Це робиться, коли їм кажуть: “Хто не шукає чи не прагне Таїнства принаймні чотири рази на рік, то такого треба боятися, як людини, що зневажає Таїнство і не є християнином, так само, як і не є християнином той, хто не вірує в Євангеліє, або не чує його. Бо Христос не каже: “Це пропускайте”, або: “Це зневажайте”, але: “Робіть це, коли тільки будете пити…” тощо. По-правді, Він хоче, щоб це робилося, а не цілковито нехтувалося та зневажалося. “Робіть це,” – каже Він. 
   Тепер, кожен, хто не високо цінує Таїнство, показує тим, що у нього немає гріха, ні тіла, ні диявола, ні світу, ні смерті, ні небезпеки, ні пекла; тобто, що він не вірує в жодну з цих речей, хоча він занурений у них по вуха та з головою і належить дияволові з усіма своїми тельбухами. З іншого боку йому не потрібно жодної благодаті, життя, раю, небес, Христа, Бога, чи будь-чого доброго. Бо якби він вірив, що у нього є так багато того, що є злом, і що він потребує так багато того, що є добром, то він таким чином не зневажав би Таїнства, яким таке зло виліковується і яким дарується так багато добра. Також не буде потреби змушувати його до Таїнства жодним законом, але він сам спішитиме з власної згоди, він змушуватиме сам себе та спонукатиме тебе, що ти мусиш дати йому Таїнство.
   Тож тобі не треба приймати ніякого закону з цього питання, як це робить Папа. Лишень чітко виклади вигоди та шкоду, потребу та використання, небезпеку та благословення, які пов’язані з цим Таїнством, і люди самі приходитимуть без твого примусу. Але якщо вони не приходять, то хай собі ідуть і скажи їм, що такі належать дияволові, що не вважають на таку велику потребу чи не мають такої великої потреби і благодатної допомоги Божої.
   Але якщо ти на цьому не наполягатимеш, або зробиш із цього закон чи отруту, то тоді ти винен, якщо вони зневажають Таїнство. Як вони можуть бути іншими окрім як не лінькуватими, якщо ти спиш і мовчиш? 
   Тож дивіться, ви, пастирі та вчителі. Наше служіння вже є іншим, аніж воно було під Папою. Тепер воно стало серйозним та благодійним. Отже, тепер воно вимагає більше турбот та праці, небезпек і випробувань, а на додаток до цього, мало винагороди та вдячності від світу. 

   Але Сам Христос буде нашою нагородою, якщо ми трудитимемося вірно. Хай в цьому нам допоможе Отець усякої благодаті, Якому хай буде слава і подяка навіки через Христа, нашого Господа! Амінь.


Проповідь пастора Вадима Зінченка. Неділя, 10 листопада 2013р.



Бог пасе Свою отару

Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить господь Бог. Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев’яжу, а хвору зміцню, а ситу та сильну погублю, - буду пасти її правосуддям (Єз. 34:15-16).

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого і  Господа Ісуса Христа.
Дорогі брати та сестри! Багато хто з нас має домашніх тварин. Ми любимо їх, піклуємося про них, даємо їм імена, на які вони реагують і відзиваються. Один чоловік, читаючи Біблію задався запитанням, чи дають імена вівцям і головне, чи реагують вони на свої імена. І коли він задав ці запитання пастиру, який вів свою отару, то отримав стверджувальну відповідь і сам зміг переконатися в тому, що вівцям дійсно дають імена і вони прислухаються до пастиря, коли він кличе їх по імені. На підтвердження своїх слів пастир покликав одну зі своїх овечок, яка одразу відділилась від отари і побігла до нього з готовністю і радістю. Цікавим також було те, що на чужий голос вівці не йшли, а навпаки навіть тікали. Пастир додав ще, що багато з його овець ще досить дикі і не знають свого імені, але через деякий час вони звикнуть і будуть відзиватися на нього.
Який чудовий приклад розуміння, любові і довіри. Бо пастир знає кожну вівцю, любить її і переживає за неї, а вона з готовністю, довірою і впевненістю йде на його клич. І він добре знає своє стадо, бо постійно перебуває з ним.
Старий Заповіт розповвідає нам, що нащадки євреїв займалися тваринництвом і кочували зі своїми стадами в пошуках кращих пасовиськ. Більше того, нагляд за стадами покладався не тільки на прислугу, але часто на синів і дочок, навіть якщо це була заможна родина.
 Робота пастирів, як розповідає нам Слово Боже була нелегкою і часто небезпечною. Кожного ранку пастир виводив отару з загону, йдучи попереду. Прийшовши на пасовисько охороняв його за допомогою собак. І якщо якась вівця загубилася, йшов і шукв її до тих пір, поки не знаходив. Вечером повертався з отарою до загону і перераховував їх. Так само вночі повинен був бути насторожі, бо вівцям постійно загрожують злодії і хижаки. Отже все це вимагало багато часу.
Якщо ж поглянути на наше життя, то ми також є Божими вівцями, яких Він створив. Яких любить понад усе Отцівською любовю, про яких піклується і яких охороняє. Більше того, Творенць знає нас по імені, і звертається до нас з закликом у Своємі Слові. Але, нажаль на відміну від овечки з нашого прикладу ми не біжимо до Нього з радістю і готовністю, а навпаки тікаємо від Пастора, бо є дикими.
Ми тікаємо, бо не знаємо його голосу, не знаємо через гріхопадіння перших овечок  Божої отари Адама та Єви, які одразу після того, як вчинили гріх, почали боятися Бога і тікати від Нього. Це зробило нас глухими до Божого Слова. Бо гріх робить нас глухими, забирає в нас довіру і викликає страх. Більше того, він робить нас уразливими і беззахистними. І так само як вівця, яка відбившись від отари і впавши в яму не може вибратися без сторонньої допомоги, так само і ми вже не можемо самі повернути втрачену довіру, коли ми слухали і чули Божий голос, коли впевнено йшли на його заклик.
Отже, правдою є те, що ми є безпорадними і саме тому ми неодмінно потребуємо Пастора, Який би годувапв нас, ведучи на зелені пасовиська, Який захищав би нас від ворогів. Саме тому наш небесний Отець дав нам досконалого Пастора. Бо на відміну від неправдивих пастирів, які не знали свого стада, Він знає кожного з нас по імені, знає наші бажання і переживання, бо досконало знає наші серця. В нашому сьогоднішньому тексті ми читаємо: «Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить господь Бог».

Наш Правдивий Бог, на противагу фальшивим пророкам пастирям відкриває Себе як вірного Пастора. Більше того, обіцяє поставити над отарою Одного Пастора із роду Давидового, Який прийшовшу на грішну землю сказав «Я Пастор добрий».
Господь є нашим Пастором, Який збирає нас, здається абсолютно різних: різної національності, статку і культури в свою велику отару. І збирає нас Своїм лагідним голосом, який лине з Божого Слова і який неможливо зплутати або забути. Через Святого Духа Він стоврює в нас віру і викликає бажання  слідувати за ним, забуваючи про стах і небезпеку, труднощі і випробування. Слідувати, бо в час небезпеки Він не забув про нас і не зрікся нас. Більше того, Господь врятував нас, своїх овечок, взявши на себе гріхи і понісши їх на хрест. Він взяв на Себе покарання, на яке заслуговував кожний з нас. Заслуговував через невіру і непокору, гординю і самовпевненість. Бо замість того, щоб бути в Божій отарі і бути з нашим Пастором, ми захотіли в своєму житті покладатися на  власні сили. Але, це врешті – решт привело до того, що ми стали легкою і беззахисною здобиччю для голодних хижаків- дияваола і гріха, які міцно хапають в свої смертельні обійми, не бажаючи вже випускати., щоб знищити назавжди.
І якщо ми все ще продовжуємо покладатися на себе, то це неодмінно приведе до вічної серті і погибелі.
Але, ми з вами маємо досконалого Пастора, Який знає, що ми потребуємо  потятунку і постійгного захисту. Постора, Який добре знає про це, на відміну від наймитів, яким властиві людські вади і слабкості і які можуть заснути, або втікти коли приходить небезпека. Як говорить Слово Боже: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо ти при мені» (Пс.23:4).
Більше того, Біблія відкриває нам Пастора, Який готовий був покласти Своє життя за своїх овечок, і Який не тільки терпів випади і ненависть, коли захищав Свою отару чистим Божим Словом від ненажерливих хижаків в особі релігійної верхівки, яка намиагалася розділити стадо людськими традиціями і законами, а і віддав життя за нас, тим самим вирвавши нас з тенет гріха і смерті, з яких ми самі вирватися не могли. Тільки Він зміг це зробити, Бо є Правдивим Бого - Чоловіком, безвадним Агнцем, Який нероздумуючи прийшов нам на допомогу. Бо Закон вимагав жертви, як пакарання за гріх І Ісус Христос, замінивши нас на хресті, проливши Свою кров став досконалою жертвою, став викупом за наші гріхи, викупивши нас своєю дорогоцінною кровю.
І Він дав нам Свою праведність і святість, на які ми не заслуговували і тим самим показав нам безмежну любов. Він став нашим Сапасителем. І Своїм воскресінням і смертю Він не тільки переміг смерть і диявола, а і дав нам впевненість в тому, що черкез віру в Однородженного Сина ми також маємо спасіння і життя вічне.
Наш Господь знову і знову переконує нас говорячи: «Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену первяжу, а хвору зміцню». За допомогою Святого Духа, Який діє в наших серцях і який є гарантом того, що наші гріхи прощено на хресті наш Пастор веде Свою отару. Він говорить з нами в Своєму Слові, говорить під час літургії, говорить коли ми чуємо відпущення гріхів, і промовляє до нас коли дає нам Свої Тіло і Кров в Господній Вечері.
Так, Бог забезпечує нас всім необхідним, хоча в житті нам часто здається, що це не так, бо ми маємо проблеми, немаємо роботи, або хтось з рідних хворіє. Нам здається, що про нас забули, коли ми бачимо як інші люди їздять на дорогих авто і дозволяють собі інше життя, яке не відповідає Слову Божому.
Але, це тільки здається, і це намагання диявола змусити нас зневіритися в нашому Посторі, Який Один керує Своїм стадом, Пасторі, Який вищий над всіма бідами і нещастями, спокусами і неправдами. Який дає нам сили триматися Божого Слова і йти на Його голос, який один веде нас до Отця, щоб зєднати нас з ним назавжди в промінях його любові.
Але, поруч з цим ми читаємо про те, що «ситу та сильну погублю, - буду пасти її правосуддям». Російський переклад більш точніше подає як розжирівшу та буйну. Так, це вівця, якій вже нібито нічого не по трібно, бо все і так добре. Часто це буває і в нашому житті, коли ми чогось досягнувши, починаємо думати що більше нічого не потрібно, лише насолоджуватися своїм життям, тішачи своє черево і гріховну природу. Людина думає, що вже не потребує пастиря. Так часто думають люди, які прийшли один або кілька разів до церкви, почули проповідь і вирішили для себе, що вони все знають, і не потрібно вже туди ходити. Але, пророк Ісая розбиває будь яку людську гординю говорячи: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу» (Іс.53:6).

Так, наша невіра робить нас лінивими і зажерливими. Робить твердошиїми і затуляє нам вуха і серце для Божого голосу, і саме наша невіра засуджує нас і вбиває, бо робить легкою здобиччю диявола, який і пропонує задоволення світу в обмін на віру і перебування з Богом.
Але, Наш Люблячий Бог бажає щоб всі спаслися. Він прийшов, щоб відшукати і спасти те, що загинуло. Він прийшов щоб відшукати нас і привести до Себе. І Він бажає щоб в нашому житті ми зажди прагнули пити з живого джерела, щоб ми зажди бажали йти на Боже пасовисько і споживати духовний хліб, який Бог пропонує в Своєму Слові., щоб ми завжди відчували голод до Божого слова і до спілкування з ним.
Отже, в нас все ще будуть жити домашні тварини, про яких ми будемо турбуватися, давати їм імена, і які будуть нам віддячувату любовю, за яку ми їх любимо. Але, ми повинні памятати також і про те, що кожен з нас має своє ім`я в Божій отарі. Ім`я, яким Бог звертається до нас кожного дня, оточуючи нас турботою і увагою. І якщо в нашому житті нічого не змінюється, якщо ми і надалі не реагуємо на нього, то це показує що ми лежимо в іншій отарі, де лежать виключно зажерливі і твердошиї вівці. Якщо ж ми відгукуємося на Божий голос і з радістю поспішаємо до церкви на зустріч з нашим Пастором, то це покаже що ми в Божій отарі і що ми знаємо голос нашого Пастора Ісуса Христа. А найголовніше це покаже нашу вдячність за те, що Він захистиь нас і ніколи вже не дасть нам загубитися в пустелі гріха.Заради Ісуса Христа! Амінь. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі! Амінь (Фил. 4:7).

вторник, 22 октября 2013 г.

Проповідь пастора Вадима Зінченка. Неділя, 20 жовтня 2013р.


Подорож спасіння


Вірним і гідним усякого сприйняття є слово, що Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасти грішників, серед яких першим є я. (1Тим.1:15).

   Любі у Христі Господі брати та сестри. Знаєте, нам всім подобається подорожувати. Подорожуючи, ми  відкриваємо для себе щось нове цікаве. Знайомимось з новими людьми, їхніми звичаями, традиціями, культурою.
Звичайно, подорож приносить задоволення, коли вона запланована, комфортна. Але подорожі бувають різними. Знаєте, не так давно в новинах знов пролунала новина про подорож Середземним морем. І це розповідь не про ще одну розкішну подорож. Ні навпаки. Судно, якщо його можна так назвати, яким близько двохсот п'ятдесяти нелегалів намагалися дістатися з Африки до Європи, перекинулося неподалік острова Лампедуза. Лише завдяки оперативній реакції мальтійських та італійських рятувальників більшість пасажирів вдалося врятувати. Нині вони - в лікарнях прибережних міст цих двох країн. Шокованими та виснаженими ці люди потрапили на омріяну італійську землю. Свій шлях до ліпшого життя вони починали у хиткому човні, а завершили на катері берегової охорони. Усю ніч рятувальники витягали їх з вод Середземного моря.  Середземне море перетворюється на справжній цвинтар. За останніми даними, загинуло близько 50 людей. Це сталося за тиждень після того, як неподалік затонуло інше судно, коли шлях з Африки до Європи тоді коштував життя понад трьом сотням шукачів ліпшої долі.

   Як часто в пошуках кращої долі люди ладні ризикувати життям, наражати себе на небезпеку, йти навіть на вірну смерть. Але, також бачимо що через гріх люди часто наражають себе на небезпеку. Вбивають себе наркотики, алкоголем, розпустою. Життя людини подібне на подорож бурхливим океаном в маленькому крихкому човні. Люди опинились одні, сам на сам в боротьбі з життєвим труднощами і випробуваннями, опинились на кораблі, котрий під черговим поривом вітру може піти на дно. Так само, як пішов у безодню корабель Адама і Єви, який потонув під натиском гріховної хвилі. І це невтішна правда, яка стала реальністю для кожного. Правда, яку здавалось би ніщо і ніхто не міг би змінити. Але, як говорить Павло в посланні до Тимофія: «Вірним і гідним усякого сприйняття є слово, що Ісус Христос прийшов у світ». Сам Бог не тільки знає про нашу подорож. Він сам став частиною неї, відчувши на Собі натиск диявола і його спокус. Відчув на собі всю силу вітру гріховних вітрів. І хоча Христос Правдивий Богочоловік, це не була легка подорож. Бо це також була подорож смерті. Подорож, на яку Син Давидів пішов добровільно. Пішов мужньо і покірно, терплячи ненависть, але з любов’ю, йдучи на смерть але несучи нам життя. Життя, яке ми можемо мати завдяки Його викупній місії, Його стражданням і смерті на голгофському хресті.
Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасти грішників. Син Божий прийшов, щоб спасти нас, бо себе врятувати ми не могли, якби навіть і хотіли, бо виглядає так, що людина цього не хоче. Знову і знову вона чинить огидні гріхи, знову і знову відкидає Бога, покладаючись на себе і пускаючись в небезпечну подорож життям. Через самовпевненість люди відкидають Боже Слово, яке є правдою і дороговказом до Неба, натомість приймаючи забобони і людські вигадки, які ведуть лише до забуття і пекла. Де на відміну від людей з Африки, які почали тонути, але їх помітили рятувальники і врятували, з ними так не стається, бо вони самі відкинули руку допомоги, відкинули Творця.

   Поруч з цим, правдою також є те, через свої гріхи ми збилися і постійно продовжуємо збиватися з вірної дороги. Бо кожний наш гріх зводить нас з вірної Божої дороги. І жахливим є те, що ми можемо загубитися назавжди.
Але Ісус Христос є Тим, Хто нас знаходить. Він є нашим рятівником. І Він залишивши славу вічності, увійшов у смертельний океан цього світу. Син Давидів шукає нас, загублених грішників, Своєю досконалою покорою, якої, на жаль, ми не маємо. І Він віддав Своє життя, як досконалу жертву за наші гріхи. Син Божий зробив це, щоб врятувати і визволити від влади гріха і смерті всіх людей. Спаситель приходить і сьогодні до нас у Слові і Таїнствах, у любові і турботі наших братів у Христі, щоб знаходити нас кожного разу, коли ми тонемо.  

Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасти грішників, серед яких першим є я. Так, диявол, смерть і гріх почали панувати над людиною. Гріх почав все більше стискати нас і тим самим все більше віддаляти від Бога. Але, найстрашніше те, що людна не бажає визнавати це, вона не бажає визнати свої гріхи і зупинитися, а навпаки продовжує покладатися на себе, продовжує захищати себе і свої гріхи і продовжує виконувати свої бажання і пожадливості свого гріховного серця. Учинкі тіла явні, то є перелюб, нечистість, розпуста, ідолслуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п*янство, гулянки й подібне до цьог” (Гал.5:19-21). “Бо що я виконую, не розумію, я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю”(Рим.7:15). Наш Святий і Досконалий Бог не терпить гріх, який є огидою в очах Божих. Більше того, Він засуджує і карає гріх, який приносить людині розпач, і смерть. В Слові Божому ми читаємо: “Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть” (Рим.6:21).

   Тільки Бог змінює нас, змінює наше гріховне серце. І саме Христове спасаюче діло на Голгофі є основою нашого спасіння і основою для нашого щоденного прощення. Завдяки Його стражданням і смерті на хресті ми маємо спасіння. І Христос пропонує нам через віру Свою праведність, даючи нам обітницю спасіння, яке буде тривати вічно для Його знайдених дітей. І в безпеці цієї обітниці ми постійно дивимося на Бога, і ми постійно надіяємося і покладаємося тільки на Нього, бо Він єдиний. Хто може нас спасти і Той, Хто ніколи нас не зречеться.
Отже, ми всі продовжуємо плисти океаном життя і нам властиво прагнути кращого життя. І повертаючись до початку проповіді і до звістки, що частину людей вдалось врятувати, що вони дійшли до мети, ми можемо порадіти за врятовані людські життя. Так само ми радіємо, що Христос прийшов нам на допомогу, простягнув руку допомоги, через Святого Духа дав увійти на Його корабель життя, який не дивлячись на шторми і негаразди пливе вірним курсом, бо його веде Христос, Який приведе нас до кінцевого пункту спасіння і життя вічного, що і є ціллю нашої подорожі, яка не закінчиться нашою фізичною смертю, а буде тривати вічно.
Заради Ісуса Христа! Амінь.

пятница, 18 октября 2013 г.

Богослужіння у неділю 20 жовтня 2013 року

Любий читачу!

Запрошуємо тебе на Богослужіння у громаді "Різдва Христового"
Української Лютеранської Церкви
яке відбудеться у неділю 20 жовтня 2013 року о 9:30
за адресою: проспект Миколи Бажана 3а у приміщенні кінотеатру "Факел"
(їхати до станції метро "Харківська").
Після Богослужіння відбудеться Біблійний урок - ми продовжуємо вивчати Євангеліє від Марка.
Приходь, ми будемо дуже раді тебе бачити!

Твоя громада "Різдва Христового"

четверг, 17 октября 2013 г.

Суд Франции признал организацию сайентологов мошеннической

Париж. 17 октября. ИНТЕРФАКС - Кассационный суд Франции отклонил ходатайство сайентологов и признал их руководителей виновными в организованном мошенничестве, сообщили представители организации.

"Очевидно, что кассационный суд не захотел марать руки и принять какое-либо смелое решение. Подобное дело необходимо передать в суд по правам человека в Страсбурге, чтобы была возможность принять решение без давления", - сказал представитель организации Эрик Ру.

"Не может наше учение быть в одной стране религией, а в другой нет. Когда правительство хочет избавиться от какой-то религии, ее тут же называют сектой", - добавил он.

Во Франции суд над "церковью сайентологии" начался в 2009 году. Ее руководителей приговорили к двум годам заключения с отсрочкой исполнения приговора и к штрафу в размере 30 тыс. евро.

Во многих странах Европы сайентологические организации причисляют к сектам и коммерческим организациям. По некоторым данным, число последователей сайентологии в мире достигает 10 млн. человек.

понедельник, 14 октября 2013 г.

Проповідь пастора Вадима Зінченка. Неділя, 13 жовтня 2013р.

Cвітло. 

"Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді" (Еф. 5:8-9) 

Дорогі у Христі Господі брати та сестри! Бог створив людину, наділивши її емоціями, відчуттями. Він дам нам можливість бачити прекрасний навколишній світ. Немає певно нічого прекраснішого від споглядання того, як сходить сонце. Відчуваєш надію, радість, впевненість. Так, світло – одна з тих умов, необхідних для повноцінного життя людини. Це те, що створив Бог, що не тільки дає нам можливість орієнтуватися в навколишньому середовищі, дає можливість бачити навколишній світ, воно наповнює нас радістю, надією, теплом. Натомість, перебуваючи довго в темряві людина починає втрачати зір, їй боляче дивитися на світло. В нашому сьогоднішньому тексті апостол Павло, звертаючись до ефесян говорить: «Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі». Він називає їх темрявою, використовуючи тут метафору, бо під впливом гріха, ідолопоклонства вони самі почали погано впливати на оточуючих, вони стали темрявою, яка спокушувала до гріха інших.
Нажаль, через гріховність, через невіру людина живе в темряві, в якій не видно нічого, окрім гріхів, не видно нікого, окрім нерозкаяних грішників, які нехтують світлом, натомість люблять темряву, яка прикриває їхні огидні гріхи і беззаконня. Бачимо це з того, що нерозкаяна людина звісно не бажає, щоб знали про її гріхи, щоб їх викривали і засуджували. Не бажає, щоб знали про ідолопоклонство, невіру, зажерливість, про свою любов до темряви, де панує спокусник.
Але, Бог викриває темряву. Він викриває гріх, викриває повну зіпсутість людини, викриває той ганебний стан, в якому перебуває людина. Правдивий Бог застерігає людину про наслідки життя у темряві – вічна смерть, вічні прокляття, залишеність і забуття. Саме тому, бажаючи спасти своє впавше у гріх створіння, яке стало дитиною темряви, Бог бажає вирвати нас з безодні темряви, просвітити нас своєю правдою, зробити нас дітьми світла. І свідченням цього є те, що Христос прийшов в цей світ, в це царство темряви. Прийшов маленьким немовлям, на що вказувало світло віфлеємської зірки.  Він навчав, відкриваючи людські серця до сприйняття правдивого світла, ніс добру звістку, через відсутність якої люди перестали бачити Бога, натомість почали бачити себе і власне я.
Знаєте, спостерігаючи за життям сучасної людини, здається їй нічого не потрібно, аби ніхто і ніщо не зазіхали на власну територію. Але, говорячи про темряву, Бог також говорить і про світло. Він говорить: ви світло для світу. Він не говорить про це, як про щось що минуло, або колись ще буде. Він говорить про те, що є зараз, одразу характеризуючи християн і їхнє завдання у цьому царстві темряви.  Бог прийшов до нас, відшукав в темряві гріха, зранених, безсилих, слабих. Він обмив наші рани, обмив зранене і втомлене серце, наповнив його надією, запалив вогонь віри. Святий Дух дав можливість світити цьому вогнику, забираючи те, що намагається його загасити: розпуста, алкоголь, наркотики, нехтування ближнім, невіра. Дав нам можливість йти дорогою життя до Божого царства, яку освітлює світло перемоги, яке світить з Голгофського хреста, на якому Христос переміг диявола, яке так само лине зі Слова Божого, яке коли ми його чуємо освітлює нас святістю і славою Божою. 
В Своєму Слові Бог не просто говорить про світло як про щось корисне, Він звертається до нас з закликом: «поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді». Бог говорить про те, що християнин повинен своїм християнським життям бути свідченням того, що вогонь віри, який запалив Бог в його серці не погас, а продовжує горіти. Бо будучи дитиною Божою ми бажаємо вести життя відповідно до Божого закону, бажаємо дивитися на Бога, перебувати в Його Слові. І це не те, до чого себе сама приводить людина. Тільки через Свою безмежну любов Бог дав нам Святого Духа, Він просвітлює людей, виявляє огидні гріхи темряви, приводить до щирого каяття, дає нам нове життя, яке сповнене величезних можливостей.
І це не матеріальні можливості, які так подобаються гріховній природі, це не те, що ми можемо кимсь керувати, або над кимось мати владу. Це те, що ми бажаємо, щоб Бог керував нами. Щоб Він направляв наше життя, щоб він наповнював його радістю від спілкування з ним, спілкування з ближнім. Більше того, це життя, яке сповнене подякою Богові за все в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Бо насправді в житті є багато різноманітних речей, які використовує диявол щоб звести людину з вірної дороги, щоб відвернути від Бога, відвернути від правдивого світла. Навіть християн, які стали дітьми світла, диявол будь-що знову намагається повернути до темряви, повернути до страждань, невпевненості, змусити страждати, і не мати більше надії коли земні блага минуться. Але завдяки вірі, завдяки Святому Духові християнин має впевненість в тому, «що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре».
І це не просто слова. Ні, це зміст життя християнина. Життя, в якому християнин не уявляє себе Без Христа, без спілкування з Ним у Слові, без зустрічі з ним у Господній Вечері. Бо коли ми маємо Христа, ми маємо доступ до Бога, маємо доступ до того, що Він здобув на Голгофському хресті. Як також, ми маємо правдиве світло в собі, є правдивими світильниками в цьому світі, є наповненим  оливою Божої благодаті. І саме засобами благодаті Бог підтримує вогонь віри, дає горіти нашому світильнику душі, як також дає не падати перед спокусами і розчаруваннями цього світу. Він живить нашу віру Своїм святим Словом, позбувшись якого до людини приходить темрява, приходить неправда, приходить покладання не на заслуги Христові, а на власні діла праведності.
са ме тому ми дякуємо Богові за те,  що Він приходить до нас у Своєму Слові, що дає нам повне прощення наших гріхів, дає нам  запевнення в тому, що перебуваючи в Христі, ми освітлені Його благодаттю, як також ми цілковито прощенні і покликані до нового життя.
Але, поруч з цим ми повинні пам’ятати про те, що про це знає і диявол, який бажає противного. Саме він робить все, щоб вивести людину зі світла Божого Слова, натомість підкидає єресі і неправду, щоб забрати Христа, а на його місце поставити традиції і забобони. Бо добре знає, що позбавивши людини Христа, отримає перемогу над нею, бо позбавить спасіння, позбавивши Божого Слова, поверне знову до темряви наук людських, поверне до суду і вічного прокляття. Бо хто не має Сина, той не має життя.
Знаєте, сьогодні ми бачимо, наскільки вразливою стає людина, якщо її позбавити світла. І як вона почина цінити світло, коли його втрачає.Саме тому ми молимося Богові, щоб Він не дав погаснути вогню віри в нашому серці, натомість підтримував його Словом і Таїнством Господньої Ввечері, щоб світло Божого Слова освітлювало нам завжди вірну дорогу до Бога, як також світило навколо нас і вказувало на Христа Воскреслого тим, хто нас оточує. Щоб вони бачили, що ми духовно живі, що в наших серцях Христос, що в наших серцях життя, бо тільки там, де є Христос там є життя, і тільки йдучи на яскраве світло Божого Слова, ми зможемо перейти дорогою смертної темряви до вічного життя на небесах.

Заради Ісуса Христа! Амінь. І мир Божий, що вищий від усякого розуму,
хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі! Амінь (Фил. 4:7).

суббота, 12 октября 2013 г.

Богослужіння у неділю 13 жовтня 2013 року

Любий читачу!

Запрошуємо тебе на Богослужіння у громаді "Різдва Христового"
Української Лютеранської Церкви
яке відбудеться у неділю 13 жовтня 2013 року о 9:30
за адресою: проспект Миколи Бажана 3а у приміщенні кінотеатру "Факел"
(їхати до станції метро "Харківська").
Після Богослужіння відбудеться Біблійний урок - ми починаємо вивчати Євангеліє від Марка.
Приходь, ми будемо дуже раді тебе бачити!

Твоя громада "Різдва Христового"