Проповідь пастора Вадима Зінченка. Неділя, 10 листопада 2013р.

Бог пасе Свою отару

Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить господь Бог. Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев’яжу, а хвору зміцню, а ситу та сильну погублю, - буду пасти її правосуддям (Єз. 34:15-16).

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого і  Господа Ісуса Христа.

Дорогі брати та сестри! Багато хто з нас має домашніх тварин. Ми любимо їх, піклуємося про них, даємо їм імена, на які вони реагують і відзиваються. Один чоловік, читаючи Біблію задався запитанням, чи дають імена вівцям і головне, чи реагують вони на свої імена. І коли він задав ці запитання пастиру, який вів свою отару, то отримав стверджувальну відповідь і сам зміг переконатися в тому, що вівцям дійсно дають імена і вони прислухаються до пастиря, коли він кличе їх по імені. На підтвердження своїх слів пастир покликав одну зі своїх овечок, яка одразу відділилась від отари і побігла до нього з готовністю і радістю. Цікавим також було те, що на чужий голос вівці не йшли, а навпаки навіть тікали. Пастир додав ще, що багато з його овець ще досить дикі і не знають свого імені, але через деякий час вони звикнуть і будуть відзиватися на нього.

Який чудовий приклад розуміння, любові і довіри. Бо пастир знає кожну вівцю, любить її і переживає за неї, а вона з готовністю, довірою і впевненістю йде на його клич. І він добре знає своє стадо, бо постійно перебуває з ним.

Старий Заповіт розповвідає нам, що нащадки євреїв займалися тваринництвом і кочували зі своїми стадами в пошуках кращих пасовиськ. Більше того, нагляд за стадами покладався не тільки на прислугу, але часто на синів і дочок, навіть якщо це була заможна родина.

 Робота пастирів, як розповідає нам Слово Боже була нелегкою і часто небезпечною. Кожного ранку пастир виводив отару з загону, йдучи попереду. Прийшовши на пасовисько охороняв його за допомогою собак. І якщо якась вівця загубилася, йшов і шукв її до тих пір, поки не знаходив. Вечером повертався з отарою до загону і перераховував їх. Так само вночі повинен був бути насторожі, бо вівцям постійно загрожують злодії і хижаки. Отже все це вимагало багато часу.

Якщо ж поглянути на наше життя, то ми також є Божими вівцями, яких Він створив. Яких любить понад усе Отцівською любовю, про яких піклується і яких охороняє. Більше того, Творенць знає нас по імені, і звертається до нас з закликом у Своємі Слові. Але, нажаль на відміну від овечки з нашого прикладу ми не біжимо до Нього з радістю і готовністю, а навпаки тікаємо від Пастора, бо є дикими.

Ми тікаємо, бо не знаємо його голосу, не знаємо через гріхопадіння перших овечок  Божої отари Адама та Єви, які одразу після того, як вчинили гріх, почали боятися Бога і тікати від Нього. Це зробило нас глухими до Божого Слова. Бо гріх робить нас глухими, забирає в нас довіру і викликає страх. Більше того, він робить нас уразливими і беззахистними. І так само як вівця, яка відбившись від отари і впавши в яму не може вибратися без сторонньої допомоги, так само і ми вже не можемо самі повернути втрачену довіру, коли ми слухали і чули Божий голос, коли впевнено йшли на його заклик.

Отже, правдою є те, що ми є безпорадними і саме тому ми неодмінно потребуємо Пастора, Який би годувапв нас, ведучи на зелені пасовиська, Який захищав би нас від ворогів. Саме тому наш небесний Отець дав нам досконалого Пастора. Бо на відміну від неправдивих пастирів, які не знали свого стада, Він знає кожного з нас по імені, знає наші бажання і переживання, бо досконало знає наші серця. В нашому сьогоднішньому тексті ми читаємо: «Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить господь Бог».

Наш Правдивий Бог, на противагу фальшивим пророкам пастирям відкриває Себе як вірного Пастора. Більше того, обіцяє поставити над отарою Одного Пастора із роду Давидового, Який прийшовшу на грішну землю сказав «Я Пастор добрий».

Господь є нашим Пастором, Який збирає нас, здається абсолютно різних: різної національності, статку і культури в свою велику отару. І збирає нас Своїм лагідним голосом, який лине з Божого Слова і який неможливо зплутати або забути. Через Святого Духа Він стоврює в нас віру і викликає бажання  слідувати за ним, забуваючи про стах і небезпеку, труднощі і випробування. Слідувати, бо в час небезпеки Він не забув про нас і не зрікся нас. Більше того, Господь врятував нас, своїх овечок, взявши на себе гріхи і понісши їх на хрест. Він взяв на Себе покарання, на яке заслуговував кожний з нас. Заслуговував через невіру і непокору, гординю і самовпевненість. Бо замість того, щоб бути в Божій отарі і бути з нашим Пастором, ми захотіли в своєму житті покладатися на  власні сили. Але, це врешті – решт привело до того, що ми стали легкою і беззахисною здобиччю для голодних хижаків- дияваола і гріха, які міцно хапають в свої смертельні обійми, не бажаючи вже випускати., щоб знищити назавжди.

І якщо ми все ще продовжуємо покладатися на себе, то це неодмінно приведе до вічної серті і погибелі.

Але, ми з вами маємо досконалого Пастора, Який знає, що ми потребуємо  потятунку і постійгного захисту. Постора, Який добре знає про це, на відміну від наймитів, яким властиві людські вади і слабкості і які можуть заснути, або втікти коли приходить небезпека. Як говорить Слово Боже: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо ти при мені» (Пс.23:4).

Більше того, Біблія відкриває нам Пастора, Який готовий був покласти Своє життя за своїх овечок, і Який не тільки терпів випади і ненависть, коли захищав Свою отару чистим Божим Словом від ненажерливих хижаків в особі релігійної верхівки, яка намиагалася розділити стадо людськими традиціями і законами, а і віддав життя за нас, тим самим вирвавши нас з тенет гріха і смерті, з яких ми самі вирватися не могли. Тільки Він зміг це зробити, Бо є Правдивим Бого - Чоловіком, безвадним Агнцем, Який нероздумуючи прийшов нам на допомогу. Бо Закон вимагав жертви, як пакарання за гріх І Ісус Христос, замінивши нас на хресті, проливши Свою кров став досконалою жертвою, став викупом за наші гріхи, викупивши нас своєю дорогоцінною кровю.

І Він дав нам Свою праведність і святість, на які ми не заслуговували і тим самим показав нам безмежну любов. Він став нашим Сапасителем. І Своїм воскресінням і смертю Він не тільки переміг смерть і диявола, а і дав нам впевненість в тому, що черкез віру в Однородженного Сина ми також маємо спасіння і життя вічне.

Наш Господь знову і знову переконує нас говорячи: «Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену первяжу, а хвору зміцню». За допомогою Святого Духа, Який діє в наших серцях і який є гарантом того, що наші гріхи прощено на хресті наш Пастор веде Свою отару. Він говорить з нами в Своєму Слові, говорить під час літургії, говорить коли ми чуємо відпущення гріхів, і промовляє до нас коли дає нам Свої Тіло і Кров в Господній Вечері.

Так, Бог забезпечує нас всім необхідним, хоча в житті нам часто здається, що це не так, бо ми маємо проблеми, немаємо роботи, або хтось з рідних хворіє. Нам здається, що про нас забули, коли ми бачимо як інші люди їздять на дорогих авто і дозволяють собі інше життя, яке не відповідає Слову Божому.

Але, це тільки здається, і це намагання диявола змусити нас зневіритися в нашому Посторі, Який Один керує Своїм стадом, Пасторі, Який вищий над всіма бідами і нещастями, спокусами і неправдами. Який дає нам сили триматися Божого Слова і йти на Його голос, який один веде нас до Отця, щоб зєднати нас з ним назавжди в промінях його любові.

Але, поруч з цим ми читаємо про те, що «ситу та сильну погублю, - буду пасти її правосуддям». Російський переклад більш точніше подає як розжирівшу та буйну. Так, це вівця, якій вже нібито нічого не по трібно, бо все і так добре. Часто це буває і в нашому житті, коли ми чогось досягнувши, починаємо думати що більше нічого не потрібно, лише насолоджуватися своїм життям, тішачи своє черево і гріховну природу. Людина думає, що вже не потребує пастиря. Так часто думають люди, які прийшли один або кілька разів до церкви, почули проповідь і вирішили для себе, що вони все знають, і не потрібно вже туди ходити. Але, пророк Ісая розбиває будь яку людську гординю говорячи: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу» (Іс.53:6).

Так, наша невіра робить нас лінивими і зажерливими. Робить твердошиїми і затуляє нам вуха і серце для Божого голосу, і саме наша невіра засуджує нас і вбиває, бо робить легкою здобиччю диявола, який і пропонує задоволення світу в обмін на віру і перебування з Богом.

Але, Наш Люблячий Бог бажає щоб всі спаслися. Він прийшов, щоб відшукати і спасти те, що загинуло. Він прийшов щоб відшукати нас і привести до Себе. І Він бажає щоб в нашому житті ми зажди прагнули пити з живого джерела, щоб ми зажди бажали йти на Боже пасовисько і споживати духовний хліб, який Бог пропонує в Своєму Слові., щоб ми завжди відчували голод до Божого слова і до спілкування з ним.

Отже, в нас все ще будуть жити домашні тварини, про яких ми будемо турбуватися, давати їм імена, і які будуть нам віддячувату любовю, за яку ми їх любимо. Але, ми повинні памятати також і про те, що кожен з нас має своє ім`я в Божій отарі. Ім`я, яким Бог звертається до нас кожного дня, оточуючи нас турботою і увагою. І якщо в нашому житті нічого не змінюється, якщо ми і надалі не реагуємо на нього, то це показує що ми лежимо в іншій отарі, де лежать виключно зажерливі і твердошиї вівці. Якщо ж ми відгукуємося на Божий голос і з радістю поспішаємо до церкви на зустріч з нашим Пастором, то це покаже що ми в Божій отарі і що ми знаємо голос нашого Пастора Ісуса Христа. А найголовніше це покаже нашу вдячність за те, що Він захистиь нас і ніколи вже не дасть нам загубитися в пустелі гріха.Заради Ісуса Христа! Амінь. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі! Амінь (Фил. 4:7).